Соціальна та психологічна безбар’єрність в ДБСТ. ІНТЕРВ’Ю
Соціальна та психологічна безбар’єрність — це створення атмосфери прийняття, поваги та рівності для дітей, які виховуються в умовах ДБСТ. Що передбачає подолання стереотипів і упереджень щодо дітей, позбавлених батьківського піклування, а також забезпечення їхньої повноцінної соціальної інтеграції в суспільство.
Сьогодні ми вирішили обговорити цю важливу тему з батьками-вихователями дитячого будинку сімейного типу — Борисом та Світланою Клімачовими, чий ДБСТ функціонує на території Тетерівської сільської ради. Наразі в родині виховується семеро дітей, позбавлених батьківського піклування, а також двоє біологічних дітей.
Як виникло бажання стати батьками-вихователями?
У 2021 році наше життя кардинально змінилося. Нам запропонували стати батьками–вихователями для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Це не було спонтанним рішенням. Ми довго зважували, читали історії інших родин, проходили навчання.
Служба у справах дітей Тетерівської сільської ради та Служба у справах дітей Житомирської районної державної адміністрації детально розповіли хто такі батьки-вихователі, які діти потрапляють в ці сім’ї, які наші права та обов’язки та багато іншого.
Які виклики виникають у повсякденному життя з вихованцями?
Насамперед – адаптація. Дитина, яка пройшла травму, не завжди одразу відкривається. Часто це може проявитися в агресії, замкненості чи страхах. У нас в родині виховуються дітки з двох родинних груп. У щоденному житті звісно виникають різні ситуації, вони пов’язані з емоційними станами дітей, з настроєм, це труднощі у сприйманні певних правил та умов. Кожна дитина зі своїм характером, має певний досвід за плечима (не завжди він є позитивним).
Що для вас означає «успіх» у цій справі?
Особисто для нас, батьків, успіх полягає в тому, що ми змогли створити атмосферу сім’ї, любові, поваги в якій зростають і виховуються діти. Створили середовище та умови для розвитку дітей. Збудували довірливі стосунки з дітьми, які діляться зі своїми проблемами, переживаннями. Успіх – це коли дитина вірить у себе, має мрії і йде до них. Коли вона знає що її люблять, незважаючи ні на що.
Що порадите сім’ям, які розмірковують про створення дитячого будинку сімейного типу?
– Перш за все, не варто робити це заради статусу чи фінансової вигоди. Це рішення має йти від серця, з щирого бажання допомогти дітям.
– Не бійтеся відповідальності. Так, вона велика, але водночас і благородна.
– Дуже важливо готуватися до цього кроку: проходити навчання, отримувати психологічну підтримку, спілкуватися з іншими батьками-вихователями. Усе це допомагає краще зрозуміти особливості такої ролі та бути готовими до викликів.
Що Вам дає сили не зупинятись?
Любов. Коли бачиш як змінюється дитина, як вона росте і розквітає – це найкраща нагорода. Крім того, силу рухатися далі звісно дає результат. Коли ти бачиш успіхи дітей, їхні досягнення, те як вони долають труднощі.
Як долаєте бар’єри у спілкуванні з дітьми?
Потрібно створити безпечний простір, це фізичний комфорт (наші діти почувають себе комфортно і затишно вдома, кожен має свою кімнату, облаштовану належним чином і так щоб ум подобалась) та емоційна безпека (жодної критики чи осуду. Дитина має знати: її почуття важливі). Дитина почне говорити лише тоді, коли відчує що її слухають, а не оцінюють.
Слухаємо активно дитину: дивіться в очі, не перебивайте. Ми часто кажемо «Тобі було страшно……», «Ти засмутився, бо……», але уникаємо фраз на кшталт «Нічого страшного…..», «Не плач» – вони знецінюють почуття.
Ми часто граємо з дітьми в ігри, які допомагають їм розкрити свої почуття та виразити емоції.
І найголовніше, найцінніше — це щире серце. Найкращі слова — це не завчені фрази, а справжній, щирий інтерес до дитини. Якщо вона відчує любов — вона відкриється.
Які сімейні традиції у вас з’явилися?
Діти найбільше люблять Новорічні свята, разом обираємо ялинку, прикрашаємо її та будинок новорічними прикрасами, разом готуємо святковий стіл. В новорічну ніч підбиваємо підсумки року, плануємо і ділимось своїми планами на новий рік.
Старші хлопці полюбляють їздити на рибалку з татом. Менші люблять різні розваги, парки, атракціони, дитячі кімнати.
Родина Клімачових показує, що найважливіше в цій справі — любов, щирість і бажання допомогти дитині. Вони не просто виховують дітей — вони дарують їм родину, тепло, турботу і віру в себе.
Створення дитячого будинку сімейного типу — це непросто, але якщо серце відкрите, а поруч є підтримка, усе можливо. Такі родини змінюють дитячі долі на краще.
Ми дякуємо Борису та Світлані за їхню щирість і приклад. Бажаємо їхній великій родині міцного здоров’я, злагоди й багато щасливих моментів разом!
