Народицька селищна територіальна громада
Народицька селищна військова адміністрація
Коростенський район, Житомирська область

ПИТАННЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СВОБОДИ СОВІСТІ В УКРАЇНІ ЗА УМОВ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ

Дата: 06.10.2023 09:51
Кількість переглядів: 91

Фото без описуСвобода совісті в Україні: актуальні питання. Яким є стан релігійної свободи в Україні?

Релігійний плюралізм і реальна свобода совісті є ключовими елементами українського релігійного ландшафту. Рівність релігійних організацій перед законом, відсутність державної релігії, визнаних чи невизнаних релігій або церков з особливим правовим статусом, так само, як і набуття релігійною організацією статусу неприбуткової вже за фактом реєстрації її статуту, робить українську систему державно-церковних відносин багато в чому унікальною для європейських країн.

Взявши на себе законодавчий обов’язок подолання негативних наслідків релігійної політики тоталітарного режиму, Українська держава не лише повернула церквам і релігійним організаціям тисячі культових будівель, зокрема й пам’яток історії та архітектури, конфіскованих радянською владою, але й надала їм у безоплатне користування сотні гектарів землі для будівництва нових сакральних споруд. Всі пільги, якими користуються релігійні організації (оплата за спожитий газ і електрику, ставки оренди тощо), поширюються на всі віросповідні напрями без винятку.

Бурхливий розвиток релігійного життя — а упродовж останніх трьох десятиліть число релігійних інституцій збільшилося вшестеро і зараз у країні діє понад 35 тисяч релігійних організацій — спричинився до їхнього перетворення на важливий фактор громадсько-політичного життя. Традиційно дуже суттєва соціально значуща діяльність релігійних інституцій, їхня психологічна і матеріальна допомога вразливим верствам населення, Збройним Силам, вимушеним переселенцям тощо багаторазово зросли з початком широкомасштабної російської агресії проти України. Водночас у фокусі релігійних організацій завжди перебуває захист прав і свобод громадян, зокрема, далеко не в останню чергу — права на свободу совісті й вірувань.

Унікальним інструментом захисту релігійної свободи і реальним утіленням релігійного плюралізму є діяльність Всеукраїнської Ради церков і релігійних організацій (ВРЦіРО), яка представляє понад 95% всіх релігійних організацій України і об’єднує православні, католицькі, протестантські, євангелічні Церкви, іудейські та мусульманські спільноти. ВРЦіРО є невідокремним елементом української моделі державно-церковних відносин; її рішення ухвалюються винятково консенсусом. Під цим оглядом, наприклад, Німецька Євангелічно-Лютеранська Церква України, яка нараховує менше трьох десятків громад, має в Раді такий самий голос, як і, скажімо, православні церкви, у складі яких діє по кілька тисяч парафій у кожній.

 

Якими є загрози релігійній свободі в Україні?

Смертельною загрозою для релігійної свободи в Україні є війна, яку розв’язала проти Української держави Російська Федерація. Російська окупація Донбасу і Криму в 2014 р. супроводжувалося погромами євангелічних церков, гоніннями на греко-католиків і православних Київського патріархату. Священнослужителів і активних мирян УПЦ КП били, заковували у кайданки, залякували, забороняли звершувати богослужіння українською. Захоплення молитовних будівель, побиття священнослужителів набрали системного характеру. Десятки баптистських, п’ятидесятницьких церков, «Залів Царств» Свідків Єгови, молитовних будинків мормонів і адвентистів, будівлі християнських навчальних закладів, зокрема й Донецькій Християнський університет, були захоплені проросійськими бойовиками і перетворені на військові казарми, спортзали чи адмінбудівлі.

14 червня 2014 р. снарядом бойовиків було вбито пастора Сергія Скоробагача, який очолював Раду Церков Маріуполя. Пастор євангелічної церкви «Асамблея Бога» в Донецьку Сергій Косяк пережив вісім годин безперервних тортур у штабі терористів. 8 червня 2014 року, після святкового богослужіння на Трійцю у п’ятидесятницькій Преображенській церкві в Слов’янську, проросійські бойовики затримали чотирьох членів церкви, піддали їх тортурам і вбили. Тіла замордованих були знайдені після того, як українська армія визволила Слов’янськ.

Боротьба з євангельськими церквами була оголошена пріоритетом релігійної політики т.зв. «ДНР». І у «ДНР», і у «ЛНР» ці церкви опинилися, по суті справи, поза законом. У Звіті Комісії США з релігійної свободи у світі за 2018 р. зазначається, що вcі ці громади, які зіткнулися із викраденнями людей, тортурами, пограбуваннями, конфіскацією молитовних будинків, зменшилися на 30-80%, оскільки їхні члени полишили окуповану територію. Часом, як це трапилося у Балаклаві, ціла євангелічна громада разом із пастором вимушена була втекти до материкової України.

Особливим переслідуванням піддаються Свідки Єгови, чия діяльність є цілковито забороненою. Тільки наприкінці 2022 — на початку 2023 рр. за релігійні зібрання і читання Біблії кримських Свідків Єгови ув’язнювали на 3,5 роки (Дарія Кузьо), на 6 років (Олександр Дубовенко, Олександр Литвинюк, Сергій Люлін, Євген Жуков, Володимир Маладика і Володимир Сакад), 6,5 років (Тарас Кузьо) та інш. (усього в російських колоніях утримується дванадцять Свідків Єгови з Криму).

Ще навіть більше переслідуються мусульмани Криму — члени ісламського руху Хізб ут-Тахрір. За даними російського «Меморіалу», переслідуваних кримських мусульман щонайменше 94 особи; визначені декотрим з них покарання становлять 11, 12, 15 і навіть 19 років позбавлення волі.

Російська окупація частини українських територій під час «Великої війни» супроводжувалася новою хвилею терору, руйнувань і вбивств, зокрема й релігійних діячів. Тільки на Київщині й Чернігівщині окупанти розстріляли священиків ПЦУ Максима Козачину (який був у богослужбовому одязі під час його вбивства) та Ростислава Дударенка; під час обстрілу загинули священики УПЦ МП Володимир Бормашев з Ірпеня та ієромонах Феодосій (Гончаров) з Чернігова. Жертвою окупантів у Бучі стали декан Київської Слов’янської євангельської семінарії Віталій Виноградов, в Ірпені — відомий викладач Православної академії, блискучий знавець і перекладач зі стародавніх і сучасних іноземних мов Олександр Кислюк. Назагал відомо про 30 вбитих священнослужителів та про 26, які перебували (перебувають) у полоні.

Водночас з 24 лютого 2022 року по 24 лютого 2023 року внаслідок російського вторгнення щонайменше 415 релігійних споруд зазнали руйнувань. Серед них понад 100 або повністю зруйновані, або зазнали критично значних пошкоджень та не можуть більше використовуватися для проведення релігійних служб.

 

Чому українська влада і українське суспільство хочуть від Української Православної Церкви розриву зв’язків з Московським Патріархатом?

Латентне до 2014 р. і неприховане від початків російської агресії використання релігії для підриву української державності, стали серйозним викликом і реальною загрозою для Української держави й суспільства. Московський патріархат відкрив свій власний релігійний фронт проти України, а Українська Православна Церква в його юрисдикції перетворилася на легально діючий центр індоктринації православних вірних у самій Україні ідеями шовіністично-мілітарної доктрини «Русского міра» й неділимості «Святої Русі», критики євроатлантичних прагнень України й виправдання російської агресії. Керівництво УПЦ МП оголосило спротив російській агресії «громадянською війною», її ієрархи намагалися зірвати мобілізацію до українського війська, сприяли утвердженню путінського режиму в анексованому Криму та на окупованих територіях, освячували зброю масового ураження, відмовлялися вшановувати героїв російсько-української війни, але брали участь у парадах проросійських бойовиків. Така поведінка керівництва УПЦ МП шокувала громадськість: адже ця Церква не могла поскаржитися на утиски з боку Української держави — найбільші святині, сакральні будівлі та майно перебували переважно в її власності або користуванні, а підтримка з боку влади була значною, а у цілій низці регіонів — беззастережною. Оскільки православні церкви під час міждержавних воєн завжди ставали на захист саме своєї держави, така позиція УПЦ МП утвердила суспільство у переконанні, що «своєю державою» для УПЦ МП є Росія. Таке переконання зміцнювалося мірою здійснення УПЦ МП синхронної з Московським патріархатом зовнішньоцерковної діяльності; її відчайдушним спротивом визнанню автокефалії для Православної Церкви в Україні, яке (визнання) у православній традиції є опосередкованим визнанням державності нації, більшість якої сповідує Православ’я; розпалюванням ворожнечі до нововизнаної Православної Церкви України, розгортанням інформаційної кампанії щодо «безпрецедентних переслідувань канонічної церкви в Україні», яка перетворилася на добре скоординовану з РПЦ кампанію з дискредитації України на міжнародній арені.

З початком широкомасштабного російського вторгнення, яке принесло українцям, зокрема й вірним УПЦ МП, незліченні страждання, керівництво цієї Церкви засудило російську агресію, але не наважилося розірвати з Московським патріархатом, який став одним із чільних ідейних натхненників війни. Хоча Помісний Собор УПЦ МП вилучив із церковного статуту згадки про Московський патріархат, ієрархи не засудили колаборантів у своїх лавах (наразі невідомо про випадки колабораціонізму в жодній іншій християнській церкві України), не засудили патріарха Кирила, який у своєму освяченні людиновбивства перетнув не лише євангельські настанови, але й елементарні моральні норми, а також єпископів і кліриків, які взяли безпосередню участь у т.зв. «приєднанні нових територій».

 

Чому держава і суспільство вважають, що УПЦ перебуває у складі Російської церкви?

Позиція УПЦ МП викликає дедалі більш глибоке обурення громадськості, яка почала вимагати заборони УПЦ МП. Десятки місцевих рад зверталися з такою самою вимогою до Президента, Уряду і Верховної Ради. У грудні 2022 р., згідно з опитуванням Київського міжнародного інституту соціології, 78% українців вважають, що держава тією чи іншою мірою має втрутитися в діяльність УПЦ (МП). Зокрема, серед них 54% вважають, що ця церква має бути повністю забороненою в Україні. Ще 24% виступають за встановлення державного контролю та нагляду за цією церквою без її заборони. 11 квітня 2023 р. під час зустрічі з Головою Верховної Ради України Русланом Стефанчуком Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій заявила про неприпустимість діяльності в Україні будь-яких організацій, зокрема релігійних, центри та керівництво яких розташовані в Російській Федерації.

Це зумовило прагнення священноначалля УПЦ МП дистанціюватися у публічному дискурсі від Московського патріархату, але не поривати з ним. Як встановила Релігієзнавча експертиза, виконання якої забезпечила Державна служба України з етнополітики та свободи совісті (ДЕСС), УПЦ МП й надалі лишається частиною Російської церкви. Експерти не знайшли жодного документу на доказ того, що: ієрархи УПЦ МП вийшли зі складу Синоду, єпископату та/або котроїсь з Синодальних комісій; УПЦ МП визнається Помісними Православними церквами в якомусь іншому статусі, інакшому, ніж як складова частина РПЦ. УПЦ МП не змогла надати свідчень, які були б здатними це спростувати, а їхній представник відмовився брати участь у роботі Експертної групи.

Про підпорядкований Москві статус УПЦ МП свідчить і відсутність будь- яких заперечень щодо перепідпорядкування низки українських єпархій безпосередньо Московському патріархатові, і продовження лінії на розрив відносин із Константинопольською, Олександрійською, Елладською та Кіпрською церквами, на який (розрив) не пішла жодна інша структура у православному світі, окрім підпорядкованих РПЦ.

 

До яких заходів вдається українська влада, щоби спонукати УПЦ МП вийти з підпорядкування Московського патріархату?

Українська держава не може погодитися на продовження діяльності в Україні релігійної структури, яка б підпорядковувалася центрові, що є, по суті, частиною путінського режиму і спрямовується на фізичний та культурний геноцид українців. 1 грудня 2022 р. Рада Національної Безпеки та Оборони ухвалила рішення, спрямоване на унеможливлення зловживання релігією на шкоду правам і свободам українців з боку цієї структури. Важливими складовими цього рішення були персональні санкції, накладені на низку священнослужителів, а також доручення стосовно підготовки законопроєкту, який би не дав можливості діяти в Україні структурам, пов’язаним із країною, що здійснює агресію проти України. У січні 2023 р. Кабінет Міністрів України вніс відповідний законопроєкт «Про внесення змін до деяких законів України щодо діяльності в Україні релігійних організацій» до Верховної Ради України, де він був зареєстрований за № 8371. Відповідно до цього законопроєкту не допускається діяльність релігійних організацій, які афілійовані із центрами впливу релігійної організації (об’єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться в державі, яка здійснює збройну агресію проти України. З метою виявлення підлеглості релігійних організацій центрам впливу в державі- агресорі ДЕСС забезпечуватиме релігієзнавчу експертизу діяльності релігійних організацій, які можуть мати таку підлеглість. У разі її, підлеглості, встановлення ДЕСС видаватиме обов’язковий до виконання припис про усунення цих зв’язків. Якщо релігійна організація згідно з приписом ДЕСС не усуне виявлених порушень упродовж визначеного у такому приписі строку, ДЕСС матиме право звернутися до суду з позовом про припинення діяльності цієї релігійної організації.

 

Чи є дії, до яких вдається українська держава, порушенням міжнародно визнаних принципів свободи совісті?

Українська держава вдається до такого роду обмежень, виходячи не з гіпотетичної, а реальної загрози, що її несе громадянській безпеці воюючої держави підпорядкованість великої релігійної організації центрові, який є частиною військово-політичного комплексу країни, що розв’язала війну проти цієї країни. Можливість таких обмежень визнається Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Дії української влади є необхідними у демократичному суспільстві, легітимними, оскільки встановлюються законом і передбачають не репресивні акції, а демократичну процедуру — тобто останнє слово лишається за судом. При цьому дії, до яких планує вдатися влада, є пропорційними меті — жодних інших вимог, крім реального розриву з центром, що забезпечує псевдодуховне прикриття російському вторгненню, до УПЦ МП не висувається. Вкрай важливо і те, що дії держави не накладають тягаря на совість віруючих, які є парафіянами громад УПЦ МП. Адже підпорядкування Московському патріархатові у жодному випадку не є частиною православного віровчення.

Наразі УПЦ МП має такий самий обсяг прав, як і інші релігійні організації. І хоча проти священнослужителів УПЦ МП, які корегували ворожий вогонь, видавали окупантам українських активістів чи в інший спосіб допомагали ворогу, і були відкриті кримінальні провадження, невідомі випадки обмеження в правах українських громадян за їхню належність до УПЦ МП. Зусилля держави спрямовується не на обмеження права громадян України на свободу совісті та віросповідання, а на розрив підлеглості релігійних організацій релігійним центрам у державі-агресорі.

 

Що відбувається навколо Києво-Печерської Лаври?

Своїм рішенням від 1 грудня 2022 р. Рада Національної Безпеки і Оборони доручила Урядові здійснити перевірку наявності правових підстав та дотримання умов користування релігійними організаціями майном, яке перебуває на території Національного Києво-Печерського історико- культурного заповідника. Києво-Печерська лавра (КПЛ) — головний і найбільш шанований монастир східнохристиянської традиції, місце, де у підземних печерах перебувають мощі кількох сотень канонізованих Православною церквою святих. З часу свого заснування у 1051 року і ще два роки після приєднання Київської Митрополії до Московського патріархату (до 1688 року), тобто 637 років, монастир перебував у юрисдикції Константинопольського патріархату. Більшість святих, чиї мощі перебувають у КПЛ, прославилися і були канонізовані у часі, коли Київська кафедра перебувала у підпорядкуванні Вселенської Константинопольської патріархії.

Тобто Московський патріархат не є ані історичним, ані юридичним власником цієї святині, яка історично належить усьому українському народові, а юридично — державі Україна. Відновлення чернечого життя у КПЛ у сучасну епоху відбулося у 1988 р., коли в Україні не існувало жодних альтернативних Російській православній церкві. Ситуація принципово змінилася, зокрема й з точки зору канонічного права, упродовж 2018-19 років, коли Константинопольська патріархія надала Томос про автокефалію незалежній від Москви Православній Церкві України.

Водночас сам факт перебування найбільшої української православної святині в руках Московського патріархату завжди викликав обурення української громадськості, яке багаторазово посилювалося відвертою українофобською позицією керівництва монастиря, відмовою надавати духовні послуги і допускати до святинь православних Київського патріархату та греко-католиків, свавільним поводженням керівництвом монастиря з пам’ятками історії, відверто емоційно нестримною поведінкою намісника монастиря митрополита Павла (Лебідя).

7 січня 2023 р. було підірвано довготривалу монополію УПЦ МП на КПЛ — в Успенському соборі Верхньої Лаври відбулося богослужіння Православної Церкви України, в якому змогли взяти участь усі православні християни, а не лише ті, що належать до Московського патріархату. Водночас перевірка виконання монастирем умов договору, яким той отримав у безоплатне користування 79 храмів і будівель на території КПЛ, виявила серйозні порушення. Достатньо зазначити, що на території Лаври перебували без дозволу і користувалися будівлями, крім монастиря, 12 інших юридичних осіб; після передачі монастирю у користування лаврських будівель дві з них були демонтовані, натомість зведено 36 нових споруд (з-поміж них 15 капітальних, що створює ризик виключення КПЛ зі списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО).

З огляду на це Національний заповідник «Києво-Печерська Лавра» попередив монастир про розірвання з 29 березня 2023 р. договору про безоплатне користування культовими будівлями та іншим майном, що є державною власністю. З цього часу люди, які мешкають у Лаврі, незаконно утримують державне майно, а деякі навіть прагнуть перешкодити роботі комісії Міністерства культури України. Між тим, комісія продовжує роботу з інвентаризації майна, яке має бути переданим у державне користування. Держава діє строго у правовому полі; суди визнали її діяльність легітимною. Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій зауважила, що «упитаннях Національного заповідника «Києво-ПечерськаЛавра» держава насамперед захищаєінтереси Українита Українського народу,щополягаютьутому, щоб Лаврафункціонувала,самеякправославниймонастир,відкритийдля українських віруючих». Водночас держава вважає, що чернече життя у Лаврі має тривати і після здійснення інвентаризації та необхідних реставраційних робіт та вирішуватиме, яким чином воно здійснюватиметься.

 

Чи дійсно в Україні спостерігається спалах антисемітизму?

Попри очевидні факти, тема «українського антисемітизму» лишається улюбленою у російській пропаганді. Саме за російські гроші було вчинено кілька антисемітських акцій у 2016-2017 рр. Моніторинг, який упродовж двадцяти років здійснюється Групою моніторингу прав національних меншин (В’ячеслав Ліхачов), дозволяє об’єктивно оцінити рівень антисемітизму в Україні. Важливо, що такий моніторинг орієнтується на визначення злочинів на ґрунті ненависті, яке дає Організація з безпеки і співробітництва в Європі, а його критерії залишаються незмінними — фізичні напади визнаються насильством, а пошкодження об’єктів єврейської спадщини (синагоги, цвинтарі, пам’ятники та пам’ятні знаки) вважаються актами антисемітського вандалізму. Моніторинг свідчить, що упродовж 2004-2022 рр. насильницькі інциденти на ґрунті антисемітизму сягали найвищої позначки у 2005 р. (13 випадків), у 2004, 2006, 2007 — по 8 щорічно, у 2008 — 5, а у 2017-2019 їх не було зовсім. Чотири і три випадки спостерігалися у 2020 і 2021 рр., їхню появу пов’язують із «підігрітими» страхами мешканців Умані щодо поширення пандемії коронавірусу внаслідок паломництва до цього міста брацлавських хасидів з Ізраїлю і США. Але у 2022 р. насильницьких інцидентів на ґрунті антисемітизму в Україні знов не фіксувалося. Натомість вступив у дію Закон «Про запобігання та протидію антисемітизму в Україні», який створює законодавчі механізми для запобігання проявам цього ганебного явища.


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Дякуємо!

Ваш голос було зараховано

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь