Братська могила воїнів ІІ Зимового походу армії УНР с. Базар
На території Народицької об’єднаної територіальної громади Житомирської області у с. Базар знаходиться Братська могила воїнів ІІ Зимового походу армії УНР. Дана пам’ятка віднесена до категорії «Пам’ятка історії місцевого значення» (наказ МКТ №251/0/16-09 від 13.07.09).
Історична довідка
Восени 1921 року відбулась остання спроба армії УНР звільнити Україну від більшовиків. Волинська група української армії під командуванням генерал-хорунжого Ю. Тютюнника пройшла з боями від західного кордону майже до Києва. В районі сіл Малі Миньки і Звіздаль сучасної Народицької територіальної громади, на той час Овруцького повіту Волинської губернії, відбувся останній бій з переважаючими силами кінної дивізії Г. Котовського. В бою загинуло 250 вояків, 430 потрапило в полон.
Поблизу Миньок повстанці продовжували спроби пробитися через місток, що перебував під кулеметним обстрілом. Від великого скупчення людей і возів він не витримав ваги і провалився, крига проломилася. Більшість людей, які опинилися у крижаній воді, особливо поранені, загинули. Частина озброєних вояків під командою підполковника Григоряка подалися до ліска праворуч від мосту, щоб не дати противнику можливості замкнути шлях відступу голові колони зі сходу. Але там на них уже чекав противник. Бій тривав до останнього патрона, далі почалася різанина.
Між тим червоній кавалерії вдалося розірвати колону на дві частини, в одній з яких знаходився обоз з пораненими. Ті, щоб не потрапити у полон, підривали себе і ворогів гранатами, або стрілялися. Так загинув колишній морський міністр УНР Михайло Білинський, який випустив собі останню кулю в лоб. Поступово бій перетворився на бійню. Кіннотники рубали беззбройних людей шаблями, або зганяли до купи і відводили в бік. Околиці села та дорога були завалені трупами. Покінчивши з останніми вогнищами збройного опору, більшовики почали зганяти полонених до центру села. Кіннота до пізньої ночі виловлювала поодиноких повстанців. Полонених, у тому числі й поранених, тримали в церкві с. Малі Миньки, а 18 листопада їх від конвоювали до містечка Базар, зачинили в церкві та двох синагогах. Базарці пам’ятають це. Галина Василівна Єсипчук, яка мала тоді 16 років, розповідала, що її батько (суддя) якраз заколов кабана, то мати дала їй вузол свіжини і веліла віднести полоненим до церкви. Інші жінки теж приносили харчі. Варта пропускала їх. А ще Галина Василівна носила містечковому фельдшерові полотно для перев’язок. Він дуже зрадів, бо не мав чим перев’язувати поранених, яких у нього була повна хата.
Спочатку повстанців хотіли везти на суд до Києва. Полонених шикували в колони, а поранених готувались перевозити на селянських возах. В останній момент плани більшовиків змінилися і суд вирішено було провести в самому Базарі, куди прибула “надзвичайна п’ятірка”*. Очевидно, з мотивів безпеки, адже місцеві повстанці або залишки армії Тютюнника могли визволити полонених, чи бодай зробити спробу.
Коли відділили поранених, до церкви зайшли члени “п’ятірки” на чолі з комбригом Г. Котовським. Він звернувся до полонених з промовою, в якій закликав їх як хоробрих бійців вступати до лав Червоної Армії. За це Радянська влада нібито мала простити всі провини і дарувати амністію. На багатообіцяючу пропозицію ніхто з полонених не відгукнувся. На цьому допити й закінчилися.
Усього перед Надзвичайною комісією (п’ятіркою) постало 442 чол., решта померли від ран до приходу комісії або перебували в тяжкому стані й були залишені до видужання. Перелічених у списку осіб, у кількості 359 чоловік, як злісних і активних бандитів, комісія постановила розстріляти.
Напередодні розстрілу більшовики наказали селянам із навколишніх сіл викопати в одній з балок на околиці Базару яму довжиною 70 кроків і шириною 4 кроки.
Завершальний акт трагедії почав розігруватися близько 11 години ранку 22 листопада. З м. Базару припровадили засуджених — змучених і скривавлених, майже голих українських вояків і наказали їм стати над викопаною ямою. В останній момент вийшов якийсь большевицький комісар і проголосив: «Якщо хтось із засуджених заявить каяття та присягне вступити до лав червоних для боротьби з українськими «бандами», того буде помилувано». У відповідь на цей заклик виступив підполк. Митрофан Кузьменко і голосно промовив, звертаючись до народу, який москалі зігнали на видовище: «Народе український! Слухай голосу вірних синів! Ти колись віддячиш за нас. Хай живе...» — і ворожа куля звалила його в могилу. «Ще не вмерла Україна!..» — затягнуло кілька голосів, а за ними підхопили й інші засуджені, але їх заглушили большевицькі скоростріли. Один по одному валилися смертники у братську могилу. Поранених не добивали, але живцем скидали до ями разом з мертвими. Для засипання могили большевики мобілізували з місцевого населення тих, кого підозрювали у співчутті до української справи й «контрреволюції», як свого роду грізне попередження для них... і вони засипали «скривавлену масу людей грудами замерзлої землі, що ще довго ворушилась». Одному із розстріляних базарських мучеників, пораненому кількома скорострільними кулями в груди, пощастило вилізти вночі зі спільної могили, яку в поспіху як слід не було присипано. Цей живий мрець доповз до найближчої селянської хати, де йому дали притулок. Господар переховував його в стодолі близько місяця, а потім допоміг дістатися до польського кордону.
Страта відбувалася привселюдно в присутності десятків селян, зігнаних на місце розстрілу. Вони на власні очі мали переконатися в тому, як робітничо-селянська влада карає своїх ворогів. Кордоном червоноармійців було оточено не лише місце розправи. В околицях містечка та ближніх селах патрулювали військові підрозділи, завданням яких було придушення можливих спалахів невдоволення та стихійних заворушень.
Для наведення страху на місцеве населення більшовики розмножили список розстріляних у багатьох примірниках і розвішували його на поштах, залізничних станціях та в інших громадських місцях. Цей скорботний список в окремих примірниках зберігся в архівах. Хтось із повстанців, прориваючись за кордон, зірвав його зі стіни якоїсь залізничної станції та приніс із собою у польські табори для інтернованих. Поодинокі щасливці, що вціліли під час бою під Звіздалем, або чудом уникнули страти, зберегли унікальні свідчення про подробиці Листопадового рейду. Згодом вони неодноразово публікувалися у зарубіжних виданнях.
Було розстріляно 359 полонених.
* Надзвичайна комісія – п'ятірка у складі: голови пом.командвійськ КВО тов.Гаркавого, голови губчека тов.Лівшіца, заст. нач. особвідділу КВО тов.Іванова, нач.опервідділу ВЧК тов. Фріновського й нач.кавдивізії тов.Котовсъкого
ІІ Зимовий похід є частиною тієї низки подій, пов'язаних з національно-визвольною боротьбою українського народу у 1917—1921 роках, які символізують незалежність і соборність України та військову звитягу захисників рідної землі, творців національної державності, тисячолітньої історії державотворення нашого народу.
Події, які сталися 100 років тому - Українська революція - були переламними й досі визначають сьогодення України. Розуміння здобутків революції та усвідомлення причин її поразки має стати важливим уроком для сучасної розбудови незалежної України.
З 1921 р. могили знаходились в занедбаному стані. Відновлені в 1991р. – встановлені дерев’яні хрести і пам’ятна табличка.
В травні 2000 року почалася робота по розчистці території, яка відведена для спорудження Меморіалу та розпочато будівництво. 26 серпня 2000 року на місці поховання у Базарі було відкрито пам’ятник учасникам ІІ Зимового походу.
11 жовтня 2002 р. відбулося урочисте перепоховання останків 46 воїнів УПА, які загинули в бою 17 листопада 1921 року, із с.Звіздаль до Меморіального комплексу, біля братських могил в с.Базар .
Автор проекту пам’ятника відомий житомирський архітектор Олександр Борис, голова правління Житомирської Спілки архітекторів України. Меморіал споруджено за ініціативою голови ОБВУ майора д-ра Святомира М. Фостуна на кошти української діаспори у Великобританії.
У 2017-2018 роках Житомирською ОДА профінансовано та здійснено капітальний ремонт даної пам’ятки.
У 2016 році Спілка офіцерів України ініціювала занесення даної пам’ятки до Державного реєстру нерухомих пам’яток України за категорією національного значення. Відділом культури Народицької селищної ради забезпечено проведення незалежної оцінки майна Братської могили (фінансування здійснила Спілка офіцерів України), підготовлено необхідний пакет документів (описи, паспорти, історичні довідки та ін..) на пам’ятку місцевого значення «Братську могилу воїнів ІІ Зимового походу армії УНР» та направлено, за належністю, до Управління культури Житомирської обласної державної адміністрації. Управління культури ЖОДА 15 листопада 2016 року звернулося до Міністерства культури України з клопотанням «Про занесення Братської могили воїнів ІІ Зимового походу армії УНР до Реєстру за категорією національного значення» (вих. №1355-1.11/12-16).
Меморіальний комплекс у с. Базар є не лише наймасовішим похованням на території України загиблих воїнів УНР, але й справжнім символом патріотизму, відданості та мужності у боротьбі за Незалежність нашої держави та має велике значення у патріотичному вихованні підростаючого покоління.
