23 травня в Україні відзначають День Героїв
День Героїв — щорічне свято в Україні на честь українських вояків — борців за волю України.
Українські Герої — це українці, які жили в різні епохи й захищали рідну землю. Вони ставали до лав руських дружин великого князя Святослава і короля Данила, козацьких полків Богдана Хмельницького, Івана Мазепи, Івана Виговського, Української Галицької Армії Мирона Тарнавського, Січових стрільців Дмитра Вітовського, а також Армії Української Народної Республіки Симона Петлюри, Організації Українських Націоналістів Євгена Коновальця і Степана Бандери, Української Повстанської Армії. Сьогодні ж це свято всіх захисників України від російської орди.
Довідково. Його початки сягають 1941 року, коли на Другому Великому зборі Організації Українських Націоналістів було вирішено 23 травня відзначати День Героїв. За радянських часів його відзначали здебільшого колишні вояки УПА, дисиденти та інші «антирадянські елементи». Підпільно, звісно.
У цьому дописі ми згадаємо лише окремих синів України, які жили в різні епохи, але однаково самовіддано боролися за Батьківщину зі зброєю в руках. При чому з одним і тим же ворогом — московитами і їхніми вірними прислужниками.
Симон Петлюра — символ нескореності та боротьби за незалежність України
На думку багатьох істориків, постать Симона Васильовича є досить суперечливою. Але жоден з них не висловлює сумнівів у його патріотизмі, щирій любові до України і прагненні визволити її з російського ярма: не дарма за радянських часів всіх, хто викликав найменшу підозру щодо лояльності до влади, називали петлюрівцями. Його постать не дає спокою і сьогоднішнім кремлівським пропагандистам.
Його постать не дає спокою і сьогоднішнім кремлівським пропагандистам.
Під час Української революції 1917-1921 років він був Генеральним Секретарем військових справ, очолював Гайдамацький кіш Слобідської України, Директорію Української Народної Республіки
Після того, як російсько-більшовицька орда втопила УНР в крові найкращих її синів і доньок, емігрував до Франції, де очолив Державний Центр УНР в екзилі. Там, далеко від рідної землі, зумів об’єднати українську еміграцію довкола продовження боротьби та заручитися підтримкою західних урядів. Убитий 25 травня 1926 року радянським агентом Самуїлом Шварцбардом у Парижі.
Попри масштабну кампанію з дискредитації Симона Петлюри, його ім’я для багатьох українців залишилося символом нескореності та боротьби за незалежність України.
Генерал-майора Сергія Кульчицького бійці називали «Батею»
На думку багатьох істориків, постать Симона Васильовича є досить суперечливою. Але жоден з них не висловлює сумнівів у його патріотизмі, щирій любові до України і прагненні визволити її з російського ярма: не дарма за радянських часів всіх, хто викликав найменшу підозру щодо лояльності до влади, називали петлюрівцями. Його постать не дає спокою і сьогоднішнім кремлівським пропагандистам.
Його постать не дає спокою і сьогоднішнім кремлівським пропагандистам.
Під час Української революції 1917-1921 років він був Генеральним Секретарем військових справ, очолював Гайдамацький кіш Слобідської України, Директорію Української Народної Республіки
Після того, як російсько-більшовицька орда втопила УНР в крові найкращих її синів і доньок, емігрував до Франції, де очолив Державний Центр УНР в екзилі. Там, далеко від рідної землі, зумів об’єднати українську еміграцію довкола продовження боротьби та заручитися підтримкою західних урядів. Убитий 25 травня 1926 року радянським агентом Самуїлом Шварцбардом у Парижі.
Попри масштабну кампанію з дискредитації Симона Петлюри, його ім’я для багатьох українців залишилося символом нескореності та боротьби за незалежність України.
Генерал-майора Сергія Кульчицького бійці називали «Батею»
Василь Сліпак — відомий оперний співак, соліст паризької Гранд-опери. Львів’янин, який майже 20 років жив у Франції. Учасник паризького Євромайдану. Як волонтер Українського братства, Сліпак допомагав українським захисникам.
За спогадами друзів, у травні 2015 року він виступив із прощальним концертом у Парижі, після чого поїхав в Україну. Воював у Пісках у районі Донецького аеропорту. Брав участь у боях за Авдіївку в складі 1-ї окремої штурмової роти 7-го окремого батальйону Добровольчого українського корпусу. Повернувся пораненим. Удруге поїхав на фронт у вересні того ж року, у Водяне, на лінію зіткнення. У жовтні повернувся до Парижа. Перебуваючи на передовій, перекладав французькою мовою сценарій українського фільму «Ми воїни».
«Я закінчував виш, де не було навіть військової кафедри. Але всьому навчився на місці. До умов звик швидко. Єдине, до чого звикнути неможливо, — це до втрат…»
На запитання журналістів, як вдалося так швидко опанувати військову справу, співак сказав так: «Я раніше не служив. Закінчував виш, де не було навіть військової кафедри. Але всьому навчився на місці. До умов звик швидко. Єдине, до чого звикнути неможливо, — це до втрат…»
Співак брав участь у боях, потім їхав на концерти, а згодом знову повертався на фронт. У червні 2016 року Василь Сліпак вкотре поїхав на Донбас, де збирався залишитися на пів року. Проте 29 червня 2016 року куля ворожого снайпера обірвала його життя.
У лютому 2017-го йому посмертно присвоєно звання «Герой України».
Життя Героя України майора Валерія Чибинєєва обірвалось 3 березня 2022 року
Весна 2014 року. В Криму з’являються «зелені чоловічки», які штурмують частини Збройних Сил України, захоплюють їхнє майно. І 79-ту десантно-штурмову бригаду, де служить командир взводу старший лейтенант Валерій Чибинєєв, перекидають у Херсонську область.
— Ми прикривали адмінкордон з півостровом, — розповідав мені офіцер. — Адже тоді існувала висока ймовірність російського вторгнення з Кримського напрямку. Слава Богу, що цього не сталося, хоча ми були готові зустріти непроханих «гостей».
У квітні 2014-го, після оголошення антитерористичної операції, десантників 79-ї передислоковують на Донбас. Там вони спільно з військовослужбовцями інших частин і підрозділів протистоять сепаратистам. А згодом починають звільняти від них Красний Лиман, Ізварине, Маринівку, Довжанське, інші міста й села краю. Не раз і не двічі десантники під командуванням офіцера Чибинєєва потрапляли у вкрай скрутні ситуації, коли їхні життя, здавалось, висіли на волосині. Але високий професіоналізм, хоробрість командира завжди рятували їх від смерті. Так було, наприклад, коли вони зіткнулися з ворожою диверсійно-розвідувальною групою, що влаштувала засідку. Але не розгубилися, знищивши терористів.
Друга хвиля російської навали теж не обійшла мужнього офіцера: зі своїми бойовими побратимами Герой України виконував досить серйозне завдання під Гостомелем, де і склав свою молоду голову.
На війні Валерій провів практично всі 8 років, виконуючи відповідальні завдання командування на найбільш небезпечних ділянках і напрямках. Друга хвиля російської навали теж не обійшла мужнього офіцера: зі своїми бойовими побратимами Герой України (це звання він отримав ще у 2016 році. — Авт.) виконував досить серйозне завдання під Гостомелем, де і склав свою молоду голову. Сталося це 3 березня 2022 року. Майору Валерію Чибинєєву було 34 роки. Всього лише…
Сергій Зятьєв, Кореспондент АрміяInform
Книга пам’яті загиблих Народицької громади
Пам’ятаємо тих, хто воював та загинув за Україну
